За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем) – «щедрий вечір». За християнським календарем – це день преподобної Меланії. Внаслідок розбіжності, яка існує між Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі: офіційне святкування припадає на 1 січня, а 14 січня носить назву Старого Нового року.
У надвечір’я Старого Нового року 13 січня у церквах відбуваються урочисті Богослужіння, щоб подякувати Богові за вже отримані дари і попросити нових на наступний рік. Як і на Святвечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають щедрою кутею, тому що страви є непісними. Діти й дорослі, дівчата і хлопці, увечері 13 січня, не минаючи жодної хати, співають щедрувальних пісень, водять «Козу», «Меланку», прославляючи господаря і його родину.
Всі, напевно, хоч раз у житті чули українську щедрівку «Щедрик-щедрик, щедрівонька, прилетіла ластівонька…», можливо, навіть в іншомовному виконанні – але це на 100% «найвідоміша у світі українська мелодія».
На Заході український «Щедрик» вже давно став невід’ємною частиною різдвяної культури. Пісню, відому там як «Carols of the Bells», можна почути і в кіно, і в магазинах, і на вулицях.
Насправді обробку народної пісні на початку 20 століття написав відомий український композитор Микола Леонтович. І вперше «Щедрик» виконав хор Київського університету – у 1916 році.
За океан українська мелодія потрапила у 20-х роках минулого століття. А в 1936 році Пітер Вільхоуський, який працював для радіо NBC, написав англійський текст до «Щедрика» і українська мелодія стала знана в західному світі як «Carols of the Bells».
Людям із порушенням зору